Друг «Лісник», кому ти друг?

Сенсаційна новина про затримання 9 грудня фактично у центрі Києва озброєної до зубів терористичної групи миттєво облетіла усі новинні стрічки. Під час проведення спецоперації із затримання членів ДРГ, яка планувала теракти і диверсії з столиці, був убитий один боєць спецназу СБУ «Альфа» і другий важко поранений. Ліквідований бойовик, який першим відкрив вогонь на ураження, виявився колишнім членом «Правого сектора» Олегом Мужчилем, який використовував позивний «Лісник». Відомий він був також під прізвищем Сергій Аміров, яке використовував для спілкування у мережі Фейсбук.

Історія одразу ж обросла чутками, припущеннями, домислами. Хтось намагався героїзувати вбитого терориста, хтось вкотре звинувачував владу у «знищенні патріотів», хтось навпаки звинувачував «Лісника» у маніакальній потребі вчиняти теракти, диверсії, демонструвати власну радикальну позицію щодо будь якої влади, у тому числі й військової на передовій.

Коли ж затихли бурхливі різновекторні обговорення, вдалось проаналізувати деталі, на які мало хто звертав увагу у перші дні після події. Отож, коментарі щодо «Лісника», якщо відкинути хвалебні оди його поціновувачів у тому ж таки Фейсбуку, зводяться до наступних тез: «Лісник» не визнавав авторитетів, не мав наміру виконувати будь-які інструкції чи накази, жив у власному світі правди, засобами досягнення якої були виключно теракти і диверсії; «Лісник», він же Мужчиль, він же Аміров під час короткотермінового перебування у місці дислокації ДУК «Правий сектор» на Сході країни із самого початку сіяв інтриги і намагався переключити бійців від боротьби з окупантами на диверсії і теракти всередині країни; «Лісник» систематично на своїй сторінці у Фейсбук «проповідував» саме терористичні засоби боротьби проти представників української влади, як попередньої, так і діючої, а отже був фактично відвертим анархістом, якому байдуже, кого підривати. Це не надумані характеристики, це оцінка «Лісника» зі слів людей, які його добре знали і мали змогу чути його коментарі щодо тих чи інших подій, які завжди завершувались ідеями відверто немирного характеру. Ще одним фактом, який підтверджує відсутність будь-яких моральних принципів групи «Лісника» під час перебування на Сході, є розповіді очевидців про те, що «Лісник» не гребував нічим, — а ні мародерством, а ні вимаганнями, а ні фізичним насильством до мирного населення. Для прикладу, в одному із районів Донеччини поблизу невеликого ставка була розміщена база декількох добровольчих батальйонів, які підпорядковувались командуванню і загалом дотримувались прийнятних правил співіснування з місцевими. З усіх, хто квартирував у тому місці, тільки люди «Лісника» почали брати з місцевих рибалок плату за право ловити рибу у цьому ставку. І це, зі слів очевидців, далеко не найважчий проступок неконтрольованого ніким «Лісника», який жив, наче примара – він то з’являвся, то зникав, і нікому точно не було відомо, де він міг перебувати цілими днями, а то й тижднями. Саме після таких випадків й виникають історії про «нацистов» на російських телеканалах.

Достеменно невідомо також, як СБУ вичислила «Лісника» і його диверсійну групу у Києві, однак деталі самого знешкодження ДРГ відомі уже усім. Вражає зовсім інше – як могла психічно здорова людина втягнути у свою терористичну діяльність цілу родину, причому з малолітньою дитиною. Чи може здорова на голову людина 50-річного віку, якщо вона не звихнутий на джихаді терорист-смертник, давати дитині в руки бойову зброю і виїжджати з ним, як свідчать знайомі родини, на стрільби. Врешті решт, чи можна у звичайній київській квартирі, начиненій вибухівкою та зброєю, тримати фактично у заручниках семирічного хлопчика? Що це – живий щит чи дія за путінським принципом «мы будем стоять у них за спиной»?

Адже саме оточення «Лісника», з яким він ситуативно пересікався на Сході України, неодноразово озвучувало підозри про причетність Мужчиля-Амірова до апарату російського ФСБ. Підстав так вважати теж достатньо: це і незрозумілі переміщення групи «Лісника» за розмежувальну лінію без попереднього узгодження з командуванням, і затримання на українських блокпостах людей Амірова, які не могли пояснити мети свого виходу на територію, контрольовану бойовиками ДНР, і незрозумілі довготермінові відлучення на мирні території України, куди, як з’ясувалось згодом, «Лісник» разом з своїми подільниками перевіз зброю та вибухівку з метою вчинення серії терактів у столиці та інших населених пунктах держави. Однак найбільш красномовним підтвердженням співпраці «Лісника» з ФСБ є затримання під час спецоперації двох громадян Росії із російськими паспортами, вогнепальною зброєю і вибуховими пристроями. Що робили «ввічливі люди» з Рашки в Оболонському районі Києва із боєзапасом, якого б вистачило на цілий піхотний взвод, важко збагнути.

Остаточні відповіді на цілу низку нез’ясованих питань у майбутньому дасть слідство. Ми ж можемо тільки віддати шану загиблим і пораненим під час спецоперації правоохоронцям, які фактично врятували ціною власного життя десятки, а можливо й сотні мирних киян, під боком у яких Росія вирішила влаштувати такі знайомі росіянам з 1999-го року криваві Буйнакск і Волгодонськ.