Важкопоранений кіровоградський розвідник чотири доби пролежав на околиці Дебальцевого

Важкопоранений 24-річний розвідник сержант Вадим Довгорук чотири доби пролежав на околиці Дебальцевого. Незважаючи на сильні морози та значну втрату крові, український боєць вижив.

У 2010 році кіровоградець Вадим Довгорук підписав контракт з оборонним відомством та розпочав службу в 3-му окремому полку спеціального призначення на посаді розвідника. Тоді Вадим і не здогадувався, що вже за кілька років спеціальні навички знадобляться йому у боях за незалежність своєї країни.

У серпні 2014 року Вадим разом зі своїм підрозділом прибув до зони проведення АТО із завданням утримати старий термінал Донецького аеропорту.

— Бойовики раз у раз відчайдушно намагалися відтіснити нас і захопити нашу «фортецю». Та ми щоразу давали їм гідну відсіч. Після кожної атаки вони відступали із втратами, — розповідає Вадим Довгорук. — Після прибуття чергових «гумконвоїв» із Росії бойовики розпочинали обстріли з великокаліберної артилерії.

Одного разу неподалік аеропорту колона батальйону «Дніпро-1» потрапила у засідку. Група спецпризначенців у складі 15 осіб вирушила їм на допомогу, та на шляху їх чекала засідка терористів. Зав’язався запеклий бій.

— Навкруги дороги була густа лісопосадка, з якої по нас вели прицільний вогонь зі стрілецької зброї. Тоді я й отримав перше поранення в район грудної клітини, — пригадує Вадим.

Понад півгодини хлопці протистояли переважаючій кількості бойовиків. Врешті-решт їм довелося відступити та повернутися до терміналу. Вадима Довгорука та інших поранених відправили у військовий шпиталь. Після кількох місяців реабілітації хлопець повернувся до строю та одразу звернувся до командування з проханням відрядити його до зони проведення антитерористичної операції. У січні 2015 старший сержант Вадим Довгорук знову прибув до району АТО.

— Наше завдання полягало у супроводі колон з боєприпасами у Дебальцеве. Звідти ж ми вивозили поранених, — розповідає розвідник. — Наш БТР-80 завжди був попереду колони і в разі небезпеки першим приймав на себе удар.

16 січня, у перший день «домовленостей щодо двостороннього припинення вогню», Вадим супроводжував автомобілі з пораненими до Артемівська. Колона складалася з 4 машин: попереду — бронетранспортер спецпризначенців, за ними — 2 вантажних КамАЗи і БМП. На околиці залізничного вузла українські військовослужбовці натрапили на ворожий блокпост. Водій-механік БТР намагався прорватися, однак після кількох влучань з ручного гранатомета бронемашина зупинилася. У цей момент інші машини з пораненими встигли швидко розвернутися та залишити район обстрілу.

— Один із кумулятивних пострілів пробив броню БТРа, — пригадує Вадим Довгорук. — Старший сержант Віталій Федитник загинув одразу, а мені по лікоть відірвало ліву руку.

Потім бойовики оточили бронемашину розвідників. Уцілілих українських бійців, у яких закінчилися набої, взяли у полон. Вадима та офіцера-командира, які отримали важкі поранення, залишили в підбитому бронетранспортері, адже вирішили, що вони мертві.

— Пам’ятаю, як з рукава куртки випала моя рука, — розповідає Вадим. — Командир був у ще важчому стані. За півгодини разом із ним вибралися з машини та намагалися відійти та укритися. Капітан Бутусов зміг відповзти від БТРа метрів на 200. Після цього перестав подавати ознаки життя. Так я залишився один.

Та попри важкий стан, Вадим Довгорук не здався. З останніх сил проповз ще близько 150 метрів та сховався біля бетонної огорожі, що тягнулася вздовж залізничних колій.

Чотири доби відважний боєць пролежав у снігу. Можливо, саме мороз і не дав хлопцю загинути від втрати крові. Замість води їв сніг. Час від часу засинав, а просинався від пострілів та голосів російських найманців, які проходили повз та не звертали уваги на українського «двохсотого».

— Я намагався перетягнути рану джгутом та дуже сподівався, що мене знайдуть свої, а не чужі. Проте скрізь був лише ворог, — згадує Вадим.

Тим часом у секторі «С» тривали бої, і поступово біля околиць Дебальцевого ставало дедалі більше терористів. Вранці 19 лютого в районі, де сховався розвідник, з’явився ворожий патруль, найманці вирішили перевірити тіло бійця, аж раптом воно виявилося теплим. Ледь живого Вадима з четвертим ступенем обмороження обох ніг доставили до Луганської обласної лікарні, яка була переповнена пораненими.

— Мене врятувала одна місцева медсестра, яка потайки дала мобільний телефон. Я одразу зателефонував батькам і повідомив, що живий, знаходжуся в Луганській обласній лікарні, — каже боєць.

На щастя, в той час тривали активні перемовини з проросійськими найманцями щодо обміну полоненими, тож, вирішивши, що сержант Довгорук довго не проживе, терористи передали його в обмін на полонених злочинців. Згодом у столичному опіковому центрі Вадиму ампутували обидві обморожені кінцівки.

Важкий удар долі і позбавлення можливості повноцінно рухатися хлопець переніс стійко. Його оптимістичний настрій та любов до життя досі долають усі труднощі і не дають зупинитися на досягнутому. Нині Вадим Довгорук проходить реабілітацію в Харківському інституті протезування, де влітку йому встановили німецькі протези ніг. Незабаром він отримає якісний протез руки.

Сьогодні хлопець веде активний спосіб життя: почав водити автомобіль, щоденно виконує фізичні вправи та гімнастику. Через Інтернет переписується з бойовими товаришами. У планах Вадима — пройти перепідготовку й опанувати професію військового психолога, щоб допомагати таким, як він, бійцям, пораненим у ході антитерористичної операції.

кіровоградський розвідник
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі