ВІЛ-позитивний: Я хочу жити, тому буду лікуватися

Матвій – колишній військовослужбовець. Півтора роки тому повернувся в райцентр. Два питання, які не давали спокою: як звикнути до мирного життя, як прийняти ВІЛ-статус і гепатит?...

Про обидва захворювання він дізнався з третього разу. Двічі приходив у лікарню здавати тести на ВІЛ і гепатит. Двічі не приходив за результатами.        

Я ходила до нього взимку у лікарню, де він лежав. Я вислухала все – як він кричав, як плакав. Він так кричав у палаті, що до нас заходила санітарка, думала, що він мене б’є. Йому треба було просто виговоритися. Він вже на той момент знав, що в нього ВІЛ і гепатит. У лікарню Матвій потрапив з опіками, тому не міг встати і піти, лежав. Мені два місяці знадобилося, щоб я вмовила його розпочати лікування ВІЛ-інфекції і гепатиту, - розповідає  Тетяна Безим’янна  - соціальний працівник проекту «HealthLink» «Прискорення сталої відповіді епідемії ВІЛ/СНІД на Кіровоградщині» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що втілює  благодійна організація «100 відсотків життя.Кропивницький».

Соціальний працівник каже, що після того, як Матвія виписали з лікарні, вона повезла його у Кіровоградський обласний СНІД-центр. Тут йому зробили ІФА, згодом поставили на диспансерний облік, призначили АРВ-терапію. Також жінка домовилася про безкоштовне лікування гепатиту.

Моє життя змінилося. Я офіційно працюю. У мене є дружина. Я зрозумів необхідність лікування цих захворювань. Я достатньо в своєму житті бачив… Я хочу жити. А значить я буду лікуватися, - каже Матвій.