ВІЛ-позитивний: Коли вона була поряд, у мене не виникало сумнівів, що я житиму

Матвій хотів накласти на себе руки, коли дізнався, що в нього ВІЛ. Він залишився наодинці зі своїм страхом, болем, невідомістю. Вчасно руку допомоги йому протягнула Лариса Павлюченко - кейс-менеджер проекту «Колобаритив послуг з виявлення та лікування ВІЛ» ACCESS Pro в рамках програми PEPFAR (2018 – 2023)», що втілює БО «100 відсотків життя. Кропивницький».

Розповідає PR-менеджерка БО "100 відсотків життя. Кропивницький" Вікторія Семененко, передає 0522.ua. 

Про свій діагноз Матвій дізнався не одразу. Спершу всі симптоми, які сигналізували, вказували на те, що у нього туберкульоз.

Я сильно почав кашляти. Спершу мене сторонилися колеги, щоб не заразитися. А потім в один прекрасний день, мене звільнили без суттєвих причин, але з натяком, що в мене ймовірно туберкульоз. Я поїхав додому в райцентр. Подумав, якийсь тиждень-два побуду вдома, а потім шукатиму собі роботу. Та за цей час від мене відвернулася моя сім’я. Вони мене просто залишили, тому що я не хотів йти обстежитися…, - Матвій пригадує, як пів року тому втратив усе важливе.

Олена, дружина Матвія, чула його постійний кашель і хотіла убезпечити дітей від захворювання, тому і залишила чоловіка.

Інша справа, якби він в той момент пішов до лікаря, обстежився і почав приймати таблетки. Я коли чула його кашель, одразу вирішила, що в нього туберкульоз. Я не могла наражати дітей на небезпеку, - додає Олена.

Жодні вмовляння на чоловіка не діяли, самотність заганяла у глухий кут, а страх почути діагноз наростав. Та в один момент, коли йому стало вже не сила, він викликав швидку допомогу і його привезли в лікарню. Звідси і почалися його обстеження.

Туберкульоз виключили. Я здавав різні аналізи, допоки не почув, що в мене ВІЛ. Мені стало страшно. Я хотів покінчити життя самогубством. Кому я був потрібен зі своєю хворобою? Усі, хто був, - від мене відвернулися, - розповідає чоловік, додаючи, що пізніше знайомство із жінкою із соціальної сфери змінило його життя. – Мені на допомогу прийшла Лариса Павлюченко, яка розповіла про ВІЛ, яка взяла мене під соціальний супровід. Коли вона була поряд – у мене не виникало сумнівів, що я житиму.

Їхні діти здорові, що обох приємно тішить. Зараз Матвій знову зі своєю сім’єю. Він працює. Здається, діагноз, який міг призвести до сварок, хто кого інфікував, навпаки об’єднав сім’ю у спільному бажанні жити краще. Зараз вони будують плани на літо, адже навчилися цінувати дні, проведені разом.

Після нашої розмови у Матві я з’явилася спрага до життя. Він почав приймати АРТ-терапію. Є люди, яких вмовляєш, а він біг за ліками. Він знову почав зустрічатися із сім’єю, сказав дружині про свій ВІЛ-статус. Олена теж виявила бажання пройти експрес-тестування на ВІЛ. Тест показав позитивний результат. Жінку не довелося переконувати в необхідності вживання ліків. Вона все зрозуміла сама. Тож зараз минуло більше пів року, як вони лікуються і почуваються краще…, - розповідає Лариса Павлюченко.