У Кіровограді розгорнуто експозицію «Життя – Вітчизні, честь – нікому!»

5 квітня 2013 року в Кіровоградському обласному художньому музеї розгорнуто експозицію «Життя – Вітчизні, честь – нікому!», присвячену ювілейним датам від дня народження відомих діячів декабристського руху - 220-річчю Давидова Василя Львовича (29березня, 1793-1855), 225-річчю Орлова Михайла Федоровича (5 квітня, 1788-1842) та 215-річчюПоджіо ОлександраВікторовича (8 травня, 1798-1873).

Дані ювілеї – це ще одна нагода звернутися до такого унікального явища в історії Російської імперії як декабристи, тим більше, що життєвий шлях деяких з них був безпосередньо пов'язаний із нашим краєм.

Загальновідомий факт, що декабристи – це представники російськогодворянства, які 14 грудня 1825 рокупідняли повстання протисамодержавства і кріпацтва. Переважна більшість з них – офіцери, учасники Вітчизняної війни 1812 року.

Перші організації декабристів з’являються у 1816-1821роках. Не дивлячись на певні розбіжності, всі вони ставили собі за метуздійснити військовий переворотсилами однієї армії, без участі народу.

Поштовхом до передчасного виступу декабристів стала смерть російського імператора Олександра I та відмова великого князя Костянтина Павловича від правна російський престол. Даною ситуацією і вирішили скористатися декабристи, внаслідок чого відбулось повстання 14 грудня 1825 року у Північній столиці та виступ Чернігівського полку на Україні (29 грудня 1825 року – 3 січня 1826 року).

Як відомо широкому загалу, повстання було придушене. Під слідством опинилось близько 580 чоловік. П’ятеро з них були повішені (Пестель, Муравйов-Апостол, Рилєєв, Бестужев-Рюмін, Каховський).

121 людина була відправлена на каторгу та на поселення до Сибіру. Жертвами репресій стали також близько 3тысяч солдат.

В експозиції, присвяченій декабристам, представлений цікавий ілюстративний матеріал, зокрема - відреставровані графічні роботи із зображенням учасників декабристського руху.

Трохи детальніше про самих ювілярів, життєвим принципом яких став девіз кращих представників російського дворянства – «Життя – Вітчизні, честь – нікому!».

Давидов Василь Львович (1793-1855) - військовий діяч і поет. Учасник Вітчизняної війни 1812 року та закордонних походів. Виконував функції ад’ютанта князя Багратіона під час Бородінської битви.

Нагороджений орденом Святого Володимира ІV ступеня із стрічкою та золотою шпагою за хоробрість. З 1817 по 1819 рік – підполковник Олександрійського гусарського полку.

У 1822 році був звільнений у відставку в чині полковника. Постійно жив у селі Кам’янці на Черкащині. Його матері Катерині Миколаївні належали села Бандурове, Бірки, Голикове, Бовтишка, Івангород та інші в Олександрівському районі. Декабрист часто бував в цих селах, а найчастіше гостював у свого брата - генерала Миколи Раєвського в селіРозумівці. Товаришував з Олександром Пушкіним (останній навіть присвятив йому дружній вірш).

З 1820 року – член Союзу Благоденства, з 1822 року – член Південноготовариства декабристів. Очолював Кам’янську управу, здійснював зв'язок Південного товариства з Північним. Двічі їздив у Петербург із завданням створення єдиної програми і спільного плану дій з членами Північного товариства. Після придушення повстання, у 1826 році, він був засуджений на довічну каторгу, скорочену пізніше до 20 років. З 1840 року переведений на поселення. Помер у Красноярську.

Доречи, його син – Лев Васильович Давидов (1837-1890) був одружений з сестрою відомого композитора Петра Чайковського.

Орлов Михайло Федорович (1788-1842) – уродженець Москви, військовий діяч, генерал-майор,учасник військових походів 1805-1807 років і Вітчизняної війни 1812 року, друг Олександра Пушкіна та автор чисельних фінансово-економічних трактатів. Його діяльність в якості декабристапов’язана ізсім’єю генерала Миколи Раєвського. Неодноразово гостював у маєтку Раєвських в селі Бовтишці Олександрівського району, листувався з Олександром Раєвським. В 1821 році він одружується з КатериноюРаєвською. Першим напише некролог на смерть Миколи Раєвського та складе епітафію на його могилу в селі Розумівці.

Після придушення повстання його було арештовано і відправлено до Петропавлівської фортеці.

Дякуючи заступництву свого брата, князя, військового і державного діяча, дипломата, фаворита імператора Миколи І Олексія Федоровича Орлова, був звільнений і відправлений на поселення, де зайнявся публіцистикою та вивченням фінансово-економічних питань. В 1833 році навіть вийшла його книга «Про державний кредит», яка отримала схвальні відгуки фахівців.

Поджіо Олександр Вікторович (1798-1873) – уродженець Миколаєва, підполковник у відставці.

З 1821 року – член Північного товариства декабристів, з 1823 року – Південного. Займав досить радикальну позицію, виступаючи за повнезнищення самодержавства та встановлення республіки. Був прибічником рішучих дій та жорсткої революційної дисципліни. Постійно намагавсяприскорити виступ проти царя. Після придушення повстання в Петербурзі і на Україні, хотів підняти повстання у Ризі, планував замах на самого Миколу І.

Тривалий час проживав у родовому маєтку Янівка (Іванівка) Олександрівського району, де і був заарештований, засуджений на довічну каторгу, скорочену пізніше до 20, а пізніше – до 13 років. Жив на поселенні у Сибіру, звідки виїхав в 1859 році. З 1863 року деякий час перебував за кордоном, де зблизився з Олександром Герценом. На засланні і після жив у неофіційному шлюбі з Марією Волконською.

Необхідно зазначити, що відношення до декабристів у різні часи (за винятком радянського періоду, коли їх фактично канонізували) було неоднозначним. Хтось вважав їх героями, інші – авантюристами.

Але, все ж таки, вчинок декабристів, пронизаний жертовністю і патріотизмом, і у будь якому випадку, викликає повагу і шану. Будучі патріотами Росії, вони намагалися змити з неї тавро кріпацтва, давши людям ті права і свободи, свідками яких вони стали під час закордоннихпоходів (цього так боявся пізніше радянський диктатор Йосип Сталін, тому і наніс після закінчення ІІ Світової війни черговий удар по керівництву Червоної Армії). Ну а щодо «страшенної віддаленості від народу», то на мою думку, це скоріше характеризує декабристів не з негативного, а зпозитивного боку. Мабуть не такими вже романтиками і ідеалістами вони були, як їх часто сприймають. Можливо вони розуміли рівень свого народу, і (на відміну від подальших революціонерів) ніяких ілюзій щодо нього не мали. Будучи людьми освіченими, вони непогано вивчили історію повстанняОмеляна Пугачова (якого у нас до сих пір ідеалізують) і не хотіли її повторення. Не хотіли «пугачовщини», братовбивчої війни, загальноросійської різанини. Тому і намагалися зробити свою справу «для народу, але – без нього», так би мовити – «малою кров’ю». Чи можна їх за це звинувачувати? Я думаю – ні.