Півроку у Чорнобилі ліквідатора Григорія Щербинського

“Мирний атом” довів, що нічого мирного у ньому немає, вирвавшись вночі 26 квітня 1986 року з четвертого реактора світло-фіолетовим полум’ям на висоту 500 метрів. Не нам гадати про причини катастрофи: говорять, їх висувалось більше ста. Проте, що лік уражених радіацією йде на мільйони, і не лише на території України, відомо достеменно. Як і те, що у цієї біди немає строку давності.

Першими, хто спробував протиставити невидимому вбивці свою відвагу і мужність, були пожежники.

Пропонуємо вашій увазі спогади Григорія Щербинського - працівника пожежно-рятувальної служби Кіровоградської області. Він не був серед перших, але і на його долю вистачило “мирного атому”, який нині ох як відгукується рятувальнику.

Звістку про відрядження у Чорнобиль отримав від начальника загону державної пожежної охорони Олександрії підполковника внутрішньої служби Володимира Рогози, який 87-му, до речі, теж був ліквідатором аварії на ЧАЕС.

Після проходження медичного огляду у поліклініці УВС, отримав направлення до УДПО Кіровоградської області, потім до управління пожежної охорони Київської області строком на півроку водієм автомобіля повітро-пінного гасіння у пожежній частині №2, яка знаходилася у десятикілометровій зоні.

Звістка про відрядження у Чорнобиль, яку приніс додому 16 квітня 1990 року, приголомшила усіх рідних. Те, що писали у місцевих газетах та розповідали по телевізору, багато в чому не відповідало дійсності, і люди про це, звісно ж, здогадувалися. Але й чітко розуміли, що аварія завдала великого горя і жахливі наслідки можна тільки уявити. Чітко розуміли, що комусь все одно потрібно ліквідовувати ці наслідки. Тому Григорій Миколайович їхав до Чорнобиля з розумінням “якщо не я, то хто”.

У перші хвилини після прибуття до Чорнобиля “мертва” зона, вразила покинутими оселями, порожніми вікнами, схожими один на одного людьми у спецівках. Ще одна деталь, яка запам’яталася, - голуби та ворони з незвично блискучим, ніби масним, пір’ям.

Минуло майже 30 років, але Григорій Миколайович запевняє, що і зараз вчинив би так само. Він завжди готовий прийти на допомогу у скрутну хвилину, не лишається осторонь, не ховається за чужі спини.

На запитання, які були взаємини з колегами під час перебування у зоні відчуження, Григорій Щербинський відповідає, що ставилися один до одного по-товариськи - людей єднало лихо і спільна справа. Намагалися навіть під час виконання завдань змінювати один одного, щоб менше “схопити” рентгенів.

Зараз колишній ліквідатор живе як і всі, не скаржиться, не втрачає надії. Залишається вірним пожежно-рятувальній службі м.Олександрії. Нині він працює командиром відділення, водієм автодрабини. У вільний час намагається приділяти увагу сім’ї, любить повозитися біля автомобіля, рибалити.

Говорить тільки, що докучає постійний головний біль – “спадок” від перебування на ЧАЕС. Зросла потреба в ліках. Зате не так давно нарешті перебрались з родиною у власну двокімнатну квартиру.

26 квітня – це особлива дата для всього 4-го караулу. Так сталося, що товариша Григорія Щербинського – Івана Довгаля - не стало більше 15 років тому: помер від недуги, отриманої внаслідок перебування на ЧАЕС. Відтоді побратими щороку приїздять пом’янути свого товариша.

Півроку у Чорнобилі ліквідатора Григорія Щербинського (фото) - фото 1
Півроку у Чорнобилі ліквідатора Григорія Щербинського (фото) - фото 1

На фото: Григорій Щербинський (крайній зліва)

Прес-служба У ДСНС в області

аварія на ЧАЕС
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции

Комментарии