У Кіровограді розгорнуто експозицію «Згадаймо Велику Перемогу!»

7 травня 2015 року у відділі Кіровоградського обласного художнього музею – картинній галереї Петра Оссовського «Світ і Вітчизна» розгорнуто експозицію «Згадаймо Велику Перемогу!», присвячену 70-й річниці Перемоги над нацизмом у Європі.

Відзначення 9 травня як Дня Перемоги над фашизмом давно стало традиційним щорічним святом, яке продовжувало відзначатись на державному рівні навіть після краху радянської системи. Рушились радянські міфи, відкривались страшні сторінки радянської історії, змінювались президенти з їх політичними та геополітичними курсами. Але «Свято зі сльозами на очах» пережило усі ці катаклізми, продовжуючи залишатись одним із символів теплого переможного травня.

Ситуація змінилась внаслідок військової агресії з боку Путінської Московії (не плутати з православною Росією!) та окупації частини території нашої держави. Виникла цілком реальна загроза бути поглинутими дикою азіатською Ордою, озброєною не тільки суперсучасною зброєю, а й ідеями неофашизму, замаскованими під так званий «Руський мир». Це викликало відповідну реакцію з боку України, що знайшло, зокрема, свій прояв у політиці декомунізації та остаточного повернення до православної ідеології. Тому й не дивно, що на сьогодні значна частина українського суспільства виступає категорично проти святкування Дня Перемоги над нацизмом,аргументуючи це тим, що радянський режим мав для України не менш згубні наслідки, ніж його брат-близнюк - режим фашистський.

За таких умов головне – не впадати в крайнощі і керуватися не емоціями, а здоровим глуздом та логікою, спираючись при цьому на об’єктивні історичні факти. Необхідно зважити на те, що навіть багато ворогів радянської системи змушені визнати, що при всій своїй злочинній суті, більшовицький режим зробив велику справу, коли зламав хребет фашистському звіру. А значить відзначати День Перемоги над фашизмом необхідно, тим більше в умовах нової Вітчизняної війни, яку веде сьогодні Україна проти фашизму московського.

Відзначати 9 травня необхідно також всупереч офіційній позиції сучасного Кремля, спрямованої на приватизацію спільної перемоги народів колишнього Радянського Союзу над фашистською Німеччиною. Достатньо подивитися як висвітлюється тема тієї війни в сучасних російських фільмах, в яких, всупереч історичній правді, бійцями Червоної Армії виступають, як правило, тільки росіяни (за словами Путіна – «нація переможців»).

Українці, грузини, прибалти та інші неросійські громадяни радянської країни показуються переважно у ролі «зрадників», «посібників ворогу», «фашистів», «бандерівців» і тому подібне. У кращому випадку, внесок цих народів в перемогу над фашизмом зведено до мінімуму.

І як тут не згадати фільми чудового радянського актора і режисера Леоніда Бикова «В бій йдуть тільки «старики» (1974) і «Ати-бати, йшли солдати» (1977), пронизані духом інтернаціоналізму та фронтового братерства представників різних народівРадянського Союзу. Сьогодні ці фільми актуальні як ніколи, оскільки в них, при всій радянській ідеалізації, більше історичної правди, ніж в більшості сучасних російських фільмах.

Це гарний привід усім нам, а головне – «нації переможців», згадати, що головною складовою перемоги над фашизмом стала єдність народів колишнього Радянського Союзу. В атаку йшли пліч опліч українець і татарин, в одному танку горіли росіянин і вірмен, в повітряному бою грузин прикривав естонця, дівчина-білоруска виносила на собі з поля бою пораненого таджика. Не можна цього забувати!

Тож відкриття в обласному художньому музеї експозиції «Згадаймо ВеликуПеремогу!» - це продовження чудової традиції по вшануванню трагічних і героїчнихподій тієї війни та людей, які вступили у бій з «коричневою чумою» і перемогли її.

Основу експозиції складають презентовані вперше графічні роботи маловідомого широкому загалу самобутнього художника-земляка Капінуса Максима Терентійовича (1913-1947).

Він народився у селі Краснопілка Маловисківського району Кіровоградщини. Маючи хист до малювання, навчається в Одеському художньому училищі. За інших умов, враховуючи талант молодого художника, він, без сумнівів, досяг би вагомих успіхів на мистецькій ниві, зайнявши достойне місце у плеяді геніальних майстрів пензля Кіровоградщини. Але на заваді стала тогочасна політична ситуація в Європі та загроза війни, що нависла над країною.

Не довчившись один рік в Одеському художньому училищі Максим Капінус був направлений перед війною на навчання до Одеського вищого артилерійського училища, оскільки для держави на той час військові були більш потрібними, ніж художники. Ну а потім – тяжка праця війни, яка, все ж таки, не змогла убити у Максима потяг до малювання. Він ніколи не розлучався із олівцем, яким, під час відпочинку від бою, писав портрети своїх бойових побратимів.

Цікавими як з художньої, так і історичної точки зору, є автопортрети Капінуса 1940-1946 років, портрет люблячої дружини та знайомих художника, які сміливо можна вважати своєрідним дзеркалом тогочасної епохи.

На виставці представлені також роботи двох художників – Петра Кодьєва «Сполох» (1954) та Олександра Логвинюка «Травень 1945-го» (1975), які символізують початок і кінець війни, тієї самої, що зламала багато людських доль та не дала розквітнути багатьом талантам, зокрема – і таланту Максима Капінуса, який передчасно пішов з життя у 1947 році.

Нікого не залишить байдужим і триптих кіровоградського художника Віталія Колєсніченка «Неволя. Летять журавлі» (1985), «Перемога! Свобода!» (1985) та «Вдома з мамою» (1985), які розкривають один із злочинів фашистського режиму у вигляді дитячих концтаборів та наглядно ілюструють порятунок цих маленьких в’язнів внаслідок перемоги радянських військ.

На виставці представлена ще одна робота цього майстра – «Екіпаж лейтенанта О. Рубінчика в Кіровограді» (1985), яка віддзеркалює один з епізодів визволення міста Кіровограда 8 січня 1944 року та зустріч радянських бійців місцевими жителями, які пережили німецький «новий порядок». Доречи, зустріч ця відбувається навпроти приміщення, в якому сьогодні розташований обласний художній музей.

Ну а картина Ігоря Вишніченка «Маки» (2010) є дуже символічним доповненням експозиції, оскільки ця квітка, яка символізує рану від кулі, є на сьогодні також невід’ємним атрибутом та брендом відзначення Дня пам’яті та примирення та 70-ї річниці перемоги над нацизмом у ІІ Світовій війні (8-9 травня).

Відкриття експозиції «Згадаймо Велику Перемогу!» саме в стінах картинної галереї Петра Оссовського «Світ і Вітчизна» - не випадкове. Адже обидва художника, і Максим Капінус і Петро Оссовський - уродженці Маловисківського району Кіровоградщини.

Останній, слава Богу, зумів реалізуватися як художник, ставши одним із засновників так званого «суворого стилю» та прославивши свою малу Батьківщину далеко за її межами. Та й громадянська позиція Петра Павловича, який ніколи не прогинався під можновладців, не писав портрети радянських вождів, не прославляв «радянський спосіб життя» та, навіть, не вступив в КПРС (!) є прикладом для наслідування людям, що вирішили побороти в собі «малороса» та «ватника», і одночасно – привід замислитися тим, хто до сих пір сприймає Петра Оссовського як ярого поборника радянської системи.

Виставка представлених в галереї робіт художника скоріше пропагує ідею слов’янського братерства та миру, що немає нічого спільного з азіатсько-фашистським варіантом «Руського миру», спрямованого на роздмухування міжслов’янської війни.

Олег Юрченко – старший науковий співробітник

Кіровоградського обласного художнього музею