Його звали Артем. Йому було тридцять дев’ять, і вже другий рік він перебував на фронті. До повномасштабного вторгнення працював електриком у Кропивницькому, мав невелику бригаду, ремонтував проводку, розводив кабелі по новобудовах, часом підробляв на заводах. Його дружина Оксана — бухгалтерка у приватній фірмі, спокійна, трохи стримана, але добра й турботлива. Їхнє подружнє життя ніколи не було гучним чи пристрасним, зате стабільним і щирим. Вони прожили разом понад 15 років. І ніколи не зраджували одне одного.

Порожнеча

На війні дні зливаються в один. Час стає в’язким. Сон — короткий, зв’язок — уривчастий, а близькість — лише спогад. Артем не скаржився. Він не з тих, хто розповідає про потреби чи слабкості. Але часом, особливо вночі, коли над головою стихає гул техніки, а тіло втомлене, хочеться хоча б на мить згадати, що таке дотик. Що таке нормальне людське тепло, не крізь бронежилет і не між ящиками з боєкомплектом.

Йому писала Оксана. Надсилала фото — цнотливі, але теплі. Її очі, її усмішка, її шия у теплому халаті. Він тримав ці знімки у телефоні, як оберіг. Але цього було мало. Бо тіло — не образ. Воно просить більше.

Пошук

Якось на ротації, сидячи на старому ліжку в покинутій школі, Артем наважився вбити у пошуку: “купити мастурбатор для чоловіків”. Він відчував сором — ніби робив щось заборонене. Але ще більше — відчував, що просто хоче зберегти себе. Не стати черствим. Не зірватися. Не дозволити собі того, чого потім не пробачить.

Він гортав сторінки секс шоп Метелик, читаючи опис кожної іграшки, як технічну інструкцію. Обирав уважно, без поспіху. Не через хіть, а через потребу. Через внутрішнє “я не хочу зради”.

Врешті замовив. Доставку оформив на цивільну адресу у тиловому місті, де мав знайомого. За кілька днів товар був у нього.

Зустріч із тишею

Коли він розпаковував коробку, було трохи смішно. Великий дядько в камуфляжі, серед напівзруйнованого класу, розглядає новенький мастурбатор — сучасну іграшку для дорослих. Усередині — м’який силікон, імітація жіночого тіла, форма, що майже шокувала своєю реалістичністю.

Він не став одразу його пробувати. Просто поклав до рюкзака. Але вже тієї ночі, коли всі поснули, а за вікном був лише шелест сухого вітру, Артем залишився сам. І дозволив собі відчути. Без поспіху, без сорому. Мовчки, але з трепетом. Це було дивно, трохи незграбно, але... по-своєму важливо.

Йому не було огидно. Не було смішно. Було якось навіть зворушливо — ніби він доторкнувся до себе не лише тілом, а й душею. Не забув, ким є. Не зрадив. І не зламався.

Чоловіча вірність

Через кілька днів він знову говорив з Оксаною. Не сказав їй нічого про мастурбатор. Але став м’якшим. Слухав уважніше. Запитував про її сон, про кішку, про нові туфлі. Вона відчула зміни — хоч і не знала причин.

У новому бою він знову ризикував. Але вночі, коли повертався до свого спального мішка, вже не відчував пустоти. Його тіло було спокійним. Його серце — вірним. Бо секс — це не лише акт. Це пам’ять про тепло. І можливість не забути про себе. Навіть там, де щодня втрачаєш друзів і сили.

Іграшка, яка зберегла межу

Йому вже не було важливо, що скажуть інші. У підрозділі всі щось приховували. Хтось пив. Хтось шукав чужі обійми. Хтось мовчки згасав. А Артем мав свою таємницю — маленьку, непомітну, але дуже важливу. І в цьому теж була мужність. Встояти. Не піддатись. І, попри все, залишитися чесним — перед собою, перед дружиною, перед тим життям, до якого він ще планував повернутися.

Ця історія — не про секс. Вона про вибір. Про те, як у найтемніші моменти чоловік з Кропивницького знайшов спосіб не перетнути межу, яка відділяє людину від порожнечі.

І якщо хтось спитає, навіщо мастурбатор для чоловіків, Артем би не відповів нічого зайвого. Просто сказав би: щоб залишитися собою, коли навколо — усе летить шкереберть.