¡Hola чи Привіт?

Світ став меншим, ніж був. Переліт із Києва до Малаги займає стільки ж часу, скільки дорога з Харкова до Львова на автошляху після весняної відлиги. Все більше українців обирають Іспанію - не лише для відпочинку, а й для життя, роботи, навчання. І ось настає момент: стоїш на центральній площі іспанського містечка, довкола спекотне сонце, яскраві кольори, діти кричать «¡Mamá!», а тобі хочеться просто запитати, де найближча аптека… і не потонути в обіймах співрозмовника, який тільки-но почув твоє «Привіт».

Зрозуміти одне одного - це не лише про спільну мову. Це про світогляд, гумор, міміку і навіть про те, коли саме людина вечеряє. Здається, це дрібниці? Аж ніяк! У цьому матеріалі ми розберемося, наскільки різними (і схожими!) є українці та іспанці - і чи можна знайти спільну мову, навіть коли починаєш із «¿Qué pasa?» і «Що ти хочеш сказати?!».

Чому це питання актуальне?

Еміграція з України до Іспанії стрімко зростає - як через війну, так і завдяки м’якому клімату, відносно простій легалізації та любові до життя в кайф. Але переїзд - це не лише документи і пошук житла, це ще й соціальна адаптація. Можна знайти квартиру з видом на море, але якщо кожна взаємодія з сусідом викликає внутрішній культурний ступор - буде складно.

Іспанія гостинна, але має свої правила гри. І те, що в нас вважається звичним - у них може бути чимось диким. І навпаки. Отже, якщо ви плануєте інтегруватися, працювати, виховувати дітей чи просто не зійти з розуму - вам треба знати, з ким маєте справу. І тут ми почнемо із найважливішого - з темпераменту.

Темперамент і перше враження: фаєр проти льоду?

Іспанці - це ходячі батарейки. Здається, що кожен із них народився з внутрішнім Bluetooth-динаміком, з якого постійно лунає сальса. Вони гучні, емоційні, жестикулятивні. Якщо в метро хтось голосно розповідає історію, махає руками, сміється - це іспанець. І ні, він не п’яний.

Контрастно, українці виглядають... як бригада сантехніків на похороні. Стримані, серйозні, перше враження - ми або підозрюємо вас у шахрайстві, або ви нам просто не цікаві (поки що). Але дайте нам час - і ми дамо вам борщу, самогону і розповімо, як вижити у -30.

По інформації надійного агентств нерухомості в Іспанії, культурна адаптація українців у теплій країні - це не лише питання побуту, а ще й виклик у сфері спілкування. З одного боку - іспанська відкритість, з іншого - українська обережність. Як результат: іспанець щиро обіймає тебе на першій зустрічі, а ти стоїш з окам'янілим обличчям і внутрішнім «Шо це було?!».

Наше "нормально" взагалі заводить їх у ступор. Для них «¿Cómo estás?» - не риторика, а реальне запитання, на яке чекають відповідь. І якщо ми відповідаємо «та нормально» - вони думають, що щось не так.

Мова і комунікація: що за "¿Qué pasa?", якщо я не пацан?

Мовний бар'єр - це той момент, коли навіть найкраща ідея звучить як гугл-переклад із суахілі. Англійська рятує... іноді. Але в Іспанії це не панацея - тут далеко не всі говорять англійською. Часто легше знайти людину, яка говорить українською, ніж англійською. І тоді - Google Translate стає твоїм найкращим другом і одночасно - ворогом.

Діалекти? О, так! Українці можуть сваритись, чи "кохати" чи "любити", але коли потрапляють у Каталонію і бачать "Benvinguts!" - починають гуглити, чи це не закляття. В Андалусії ж частину звуків просто проковтують. Українець чує «грасьяс» і намагається зрозуміти, де кінець слова.

Мова тіла? Тут усе цікаво. Іспанці говорять тілом більше, ніж ротом. Вони махають, торкаються, підморгують. Українці теж жестикулять, але у нас це часто виражає агресію або сарказм. Тому коли іспанець кладе тобі руку на плече - в тебе вже пульс 120 і ти думаєш: «Мені тікати чи ображатись?»

Почуття гумору: чи сміємося ми з одного й того ж?

Гумор - отут уже точно: або бінго, або фіаско. Український гумор - це часто чорний гумор, самоіронія, і на тлі війни - ще й сатира з нотками божевілля. Ми можемо жартувати про корупцію, смерть, політику - і це для нас спосіб вижити.

Іспанці ж полюбляють легкий гумор: серіали, жарти про тещу, плутанину з іменами, побутові ситуації. Якщо ви скажете їм: «Зате в нас хоч комунальні платежі - це лотерея!» - вони не зрозуміють, що вам смішно.

Були випадки, коли українець розповідав анекдот із Чорнобилем, іспанці мовчали і питали: «А що, це правда?» Але буває й навпаки: одна фраза «Мені завтра о 8 на роботу» і іспанець вже сміється, бо хто взагалі починає день о 8?!

Побут і цінності: сиеста чи борщ у три?

Сімейна вечеря в Україні - це 18:00, максимум 19:00. В Іспанії - о десятій вечора. Якщо ви українка і запрошуєте іспанця на борщ о 14:00, він подумає, що це обід. А ви ж готували "на вечерю".

Сиеста - це реальність. З 14:00 до 17:00 в деяких містечках не працює взагалі нічого. Українець в цей час бігає по справах, а іспанець - спить або п’є каву. Чому? Бо mañana. У них усе mañana - завтра. А іноді навіть післязавтра. Це зводить українця з розуму, бо ми ж звикли: «якщо не зараз, то коли?»

Коли українці стикаються з культурою святкувань в Іспанії, то враження, що тут святкують завжди. І це приємно. Але треба звикати до їхньої манери: більше музики, менше салатів «Олів’є».

Дружба, довіра і глибина спілкування

Знайомитися з іспанцями - легко. Вони відкриті, щирі, починають розмову з будь-ким і будь-де. Але от глибока дружба - це вже інша справа. Їх багато, вони всі товаришують, але до реальних «близьких» друзів проходить довгий шлях.

Українці навпаки: важко йдуть на контакт, але якщо вже став другом - це на все життя (і з трьома підходами до лісу, як мінімум).

Чи можуть вони стати "своїми" одне для одного? Цілком. Але це - як знайомство кошеняти з песиком. Спочатку обнюхуються, хтось когось шипить, хтось гавкає... але потім сплять на одному килимку.

Коротко про різне:

Бізнес-етикет:

Іспанці не поспішають. Зустріч може початися на 20 хвилин пізніше - і це не вважається запізненням. Українці з цим борються, нервують, вмикають таймери. Але з часом - адаптуються. Або здаються.

Гендерні ролі:

Фемінізм в Іспанії потужний. Жінки активні, незалежні, голосно відстоюють свої права. Українки - теж, але в нас ще багато традиційного бачення: чоловік - мисливець, жінка - берегиня. Це може спричиняти нерозуміння у стосунках.

Освіта, робота, публічний простір:

Іспанці - менш формальні. У школі можуть звертатися до вчителя на "ти", у роботі - більше горизонтальних структур. Для українця спочатку це виглядає як хаос, потім - як свобода.

Висновок: Не така вже різна кров у венах

Знаєте, що допомагає знайти спільну мову? Емпатія. Гумор. Терпіння. І… трошки вина (іспанського, звісно). Бо навіть якщо ви не знаєте, що таке "fiesta patronal", або вас бісить, що в супермаркеті знову страйк - це дрібниці.

Справжнє порозуміння - це не мова. Це коли ви разом смієтесь, допомагаєте, живете і не лізете зі своїм "а от у нас...". Мова - це міст. Але дружба, повага і бажання зрозуміти - це вже місто.

І пам’ятайте: між «¡Hola!» і «Привіт!» є більше спільного, ніж здається.